«Стамбульська конвенція» та ініціативи «Партнерства Біарріц»: виклики для християнського суспільства

 

 

протоієрей Михаїл Коник

голова відділу у справах сім’ї Львівської єпархії УПЦ

 

«Стамбульська конвенція» та ініціативи «Партнерства Біарріц»: виклики для християнського суспільства

 

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина. Саме 12 березня 2012 року Туреччина стала першою країною, що ратифікувала Конвенцію. Станом на сьогодні дана Конвенція ратифікована у 35 країнах.

7 листопада 2011 року Україна підписала Конвенцію, проте, не зважаючи на дві спроби Верховна Рада України таки не ратифікувала її.

Слід зазначити, що у березні 2021 року Туреччина скасувала свій підпис і ратифікацію Стамбульської конвенції через те, що вона використовувалася для «нормалізації гомосексуальності»[1].

Сама Конвенція має прекрасні цілі щодо протидії будь-якій формі насильству в нашому суспільстві. Церква засуджує насильство у всіх його проявах. Так святитель Іоан Золотоустий в «Бесідах про шлюб» повчає: «Для благородного чоловіка  має бути соромно бити й навіть піднімати руку  на рабиню. Якщо для чоловіка безчестя бити служницю, то тим паче піднімати руку на дружину. Безчестити, як рабиню, подругу свого життя, яка є помічницею в твоєму життєвому подвигу, чи не є це ознакою крайнього беззаконня? Такого чоловіка (якщо його можна назвати чоловіком, а не звіром) я ставлю в один ряд з вбивцею своїх батьків. Бо якщо нам заповідано залишити заради дружини батька і матір, то чи не крайнім є безумство ображати ту, заради якої Бог велів облишити своїх батьків? … Краще було б, якби земля поглинула такого безбожного, а ніж йому знову показуватися серед добрих людей!» Ці слова святителя відкривають нам стурбованість Церкви про гідне відношення до іншого, до свого ближнього, де процвітає насильство, там відсутня любов. А, де не має любові – зайвим є говорити про християнські цінності.

Щодо насильства, наведемо лише кілька статистичних даних:

  • 600 жінок в Україні щороку помирають від насильства в сім’ї;
  • 1,8 мільона українок щороку потерпають від домашнього насильства;
  • кожна 5 жінка в Україні стикається з тим чи іншим насильством в сім’ї.

У лютому 2020 року міністр соціальної політики Юлія Соколовська, виступаючи на Міжнародному форумі UNFPA „Україна на шляху до подолання домашнього та гендерно зумовленого насильства”, привернула увагу до масштабу проблеми домашнього насильства в Україні. Вона зокрема, зазначила: «Протягом 2019 року зафіксовано понад 130 тис звернень громадян з приводу домашнього насильства, що на 15 % більше у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, з них 88 % - від жінок, 10 % - від чоловіків. Від дітей надійшло 1055 звернень»[2].

Але повернемося до положень Конвенції. Вважаю, що слід наголосити на негативних сторонах цієї Конвенції, що несуть загрозу традиційним християнським сімейним цінностям. Сама Конвенція скерована на руйнування рівності чоловіків і жінок, закладеної Богом ще при створені світу та порушує ст. 24 Конституції України, де вказано, що «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.» Зокрема, Конвенція надає перевагу захисту жінок перед чоловіками.

Пункт b) ст. 3 Конвенції розкриваючи поняття «домашнє насильство» говорить не лише про подружжя, але акцентує нашу увагу на партнерстві. І в мене виникає запитання: Чи не передбачає це такий очікуваний закон про партнерство? Адже, зрозуміло, що домашнє насильство виникає в площині сім’ї, а якщо мова йде про партнерство, то це - площина реєстрації відносин не лише чоловіка і жінки. З цього випливає наступний пункт с) цієї ж статті, який вводить понятття «гендеру» і дає пояснення цьому поняттю.

Що ж, насправді, є гендер. Передовсім, нам не потрібно лякатись цього слова, адже, це є соціально-рольовий статус, що визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності.

Відповідно до християнських норм, Господь створив людину чоловіком і жінкою (Бут. 1:27) і стосовно цього розвиваються рольові складові в людському суспільстві. Тобто, це модель поведінки людини, соціальні ролі визначаються як сукупність очікувань щодо поведінки індивіда, котрий займає певну позицію в процесі взаємодії. Сучасне суспільство акцентує свою увагу на сексуальну поведінку індивіда, надаючи цьому особливого статусу. Процес розвитку гендерних ролей, як соціально зумовлених варіантів статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізація. За більшістю визначень, соціалізація особистості - це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. А тому важливим моментом постідустріального мислення є моделювання нових соціальних ролей. Сучасність руйнує євангельські принципи любові, і намагається створити свою індустрію пристрасті і залежності від сексуального життя. Християнська модель сім'ї вважається застарілим гендерним типом відносин в суспільстві.  Ґендерні стереотипи, як узагальнені уявлення про чоловіків і жінок, виявляються насамперед як ґендерно-рольові стереотипи, що стосуються прийнятності різноманітних ролей і видів діяльності для чоловіків і жінок, а також як стереотипи ґендерних рис, тобто психологічних та поведінкових характеристик, притаманних чоловікам і жінкам.

А тому, слідуючи Конвенції, пункт 1 статті 12 зобов'язує підписантів: «Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків.» При цьому не надається жодних тлумачень термінам, що тут використовується. А тим самим, дає можливість вільно трактувати традиційні християнські ролі чоловіка і жінки як стереотипні. Наприклад, поняття батьківства чи материнства вважатиметься застарілою роллю чоловіка чи жінки, що заперечує не лише християнські цінності сім'ї, але несе й загрозу Конституції України, в якій в ст. 51 чітко вказано: «Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою».

Не оминає Конвенція і навчального процесу у закладах освіти. Стаття 14 говорить: «Сторони здійснюють, де це доречно, необхідні кроки для включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках без застосування насильства, насильство стосовно жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання.» Отже, відповідно до цього завдання, в навчальних закладах створюються навчальні програми, які надають розвитку нестереотипним гендерним ролям. Тобто, відкрито пропагуючі нові варіанти моделей поведінки індивіда.

У вересні 2020 року Україна стає повноправною учасницей «Партнерства Біарріц». «Партнерство Біарріц» було започатковане лідерами країн Групи семи (G7) на саміті в місті Біарріці (Франція) 25 серпня 2019 року під головуванням Президента Французької Республіки Еммануеля Макрона. Мета ініціативи – посилити відповідальність та консолідувати зусилля міжнародної спільноти щодо досягнення гендерної рівності.

У межах Партнерства Україна як повноправна учасниця взяла на себе зобов’язання у п’яти сферах. Це розвиток безбар’єрного публічного простору, дружнього до сімей з дітьми та маломобільних груп населення; навчання дітей принципів рівності жінок і чоловіків; запобігання насильству; зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків; створення більших можливостей для чоловіків піклуватися про дітей. Здавалось б, ініціатива прекрасна. Проте, у Розпорядженні КМУ «Про затвердження плану заходів з реалізації зобов'язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи «Партнерство Беарріц» з утвердження гендерної рівності» від 16 грудня 2020 року № 1578-р в пункті 2 йде мова про «Стратегію впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року» та про «запровадження обов'язкової антидискримінаційної експертизи всього освітнього контенту». Чи не перегукується цей пункт Плану із статтею 14 вищевказаної Конвенції. Що це? Невже Конвенцію в українському суспільстві будуть втілювати маленькими кроками? Питання залишаю відкритим...

Сьогодні християнське суспільство повинне реагувати на виклики безбожницьких тенденцій руйнування поведінкових моделей чоловіка і жінки, одвічно закладених при створенні світу Самим Богом Отцем. Звичайно, ми повинні усвідомлювати всю пагубність таких тенденцій для суспільства в цілому, але й розраховувати свої сили. Ми повинні конкурувати на ринку поведінкових моделей людини. Що це означає? Сьогодні з певних об'єктивних причин свого часу суспільство втратило християнський орієнтир цінностей сім'ї. Любов перестала бути наріжним каменем єдності двох рівнозначних свобідних особистостей. Модель сім'ї вибудовується як певна атмосфера задоволення різноманітних потреб індивіда. Цінність Іншого, як свобідної особистості, що несе в собі образ і подобу Бога (Бут. 1:27), втратила сенс. Інший виступає як об'єкт задоволення тих чи інших потреб. Звідси, і питання насильства в сім'ї, й інші негативні суспільні явища. Якщо любов відповідно до класифікації МОЗ є хворобою F63.9, то це почуття є застарілим і  стеріотипним.

На мою думку, сьогодні наше завдання полягає в проповіді християнських цінностей сім’ї, відкритті її кращих сторін, методом особистого життєвого прикладу. Адже, християнська сім’я – це подвиг творення щастя у наполегливій суб’єктивній співпраці чоловіка і дружини між собою і з Христом. А ще наше покликання полягає у навчанні, пропагуванні і конкурентноздатності християнських сімей перед новою гендерною поведінкою протидії сім’ї. Любов все перемагає, вона «ніколи не минає» (1 Кор. 13:8).

 

[1] https://www.aa.com.tr/en/turkey/turkey-treaty-exit-wont-deter-protection-of-women/2183677

[2] https://www.msp.gov.ua/news/18311.html