Гедеон Балабан

Гедеон Балабан (до постриження в ченці — Григорій) (*1530 — †10 лютого 1607) — український церковний і політичний діяч, львівський єпископ (1569—1607), оборонець православної церкви від польських латинників.

Походив з українських дрібних шляхтичів. Його батьком був Арсеній Балабан, майбутній єпископ Галицький і Львівський (1549–1565). З1565 року єпископ Галицький і Львівський, спершу номінально, а з 1576 реальний. Балабан згодом став власником значних маєтків. Належав до верхівки українського православного духовенства, яка боролася проти спроб Ватикану підкорити православну церкву.

В 1582 році виступив проти запровадження в Україні григоріанського календаря. В 1585 році допоміг Львівському братству відновити (викупити) друкарню Івана Федорова. Однак уже з 1586 веде боротьбу з Львівським братством з приводу отримання останнім від антіохійського патріарха Йоакима IV Доу ставропігії, що підривало авторитет єпископської влади.

З 1590 року брав участь у переговорах за з’єднання з католицькою церквою. В 1590 році став ініціатором наради єпископів холмського і белзького Діонісія Зборуйського, луцького Кирила Терлецького, пинського і турівського Леонтія Пельчинського, яка проходила у Белзі, і де вперше було піднято питання про об'єднання (унію) православної та католицької церков. Однак 1595 року порвав з прихильниками унії. На Берестейському соборі 1596 року став на боці Костянтина Острозького проти унії і на цій позиції лишився аж до смерті, ставши екзархом патріарха царгородського.

На початку 1596 року відкрив у своєму маєтку в селі Стрятині (нині Стратин Рогатинського району Івано-Франківської області) греко-слов’янську школу і друкарню. Видавав церковні книги («Служебник», 1604, «Требник», 1606, власне «Учительне євангеліє»), дбав про шкільництво й боровся з забобонністю.

Під кінець життя намагався зробити своїм наступником свояка Ісаю, уніатського архімандрита, однак його відкинула Ставропігія (1607).