Святий Никифор народився у 40-их роках XVI століття у Греції. Тривалий час Никифор жив в Італії, де навчався, а потім сам викладав у грецькій школі міста Падуі. Близько семи років він займав посаду проповідника при грецькій церкві святого Марка у Венеції.
Наприкінці 80-х років XVI століття майбутній Екзарх повернувся на батьківщину та посів чільне місце при дворі Вселенського Патріарха. Він був рукоположений у сан диякона, а згодом піднесений до протодиякона. У 1588-1590 роках, під час подорожі Патріарха Ієремії на Русь, Никифор виконував обов’язки Місцеблюстителя Патріаршого престолу. Після повернення Патріарха у 1592 році (лише за чотири роки до укладення Берестейської унії) його призначили Екзархом Молдавії та Речі Посполитої.
Призначення Екзархом у Західній Русі було важким випробуванням. Православна Церква, на території Польщі, на той час перебувала у вкрай скрутному становищі. Для успішного виконання свого служіння, Екзарху необхідні були не лише блискучі адміністративні здібності й богословська освіченість, але й високі моральні чесноти та велика особиста мужність.
Одним з перших канонічних діянь нового Екзарха було скликання у серпні 1595 року Собору, який однозначно відкинув можливість унії з Римом. Тоді ж святий Никифор розсилає послання до духовенства західноруських земель, в якому закликає не коритись єпископам-відступникам Іпатію Потію та Кирилу Терлецькому, які підписали акт унії з католицькою церквою.
У 1596 році, незважаючи на перешкоди, що їх чинив уряд польського короля Сигізмунда ІІІ, який не бажав допускати грецьке православне духовенство на Собор у Бресті, Никифор прибув на територію свого Екзархату. Поява патріаршого Екзарха на Соборі посилила позицію православних: святий Никифор мав на руках грамоти Патріарха Ієремії, які дозволяли йому головувати на Помісних Соборах. Патріарх наділив святого Никифора, як ”мужа, исполненнаго всякой науки”, владою головувати на всіх Соборах у межах Вселенського Патріархату і від його імені вирішувати на Соборах всі питання, що стосуються віри та устрою Церкви.
Екзарх Никифор фактично визначив хід і рішення Православного Собору у Бресті, спочатку вивівши його учасників із стану розгубленості, викликаної діями єпископів-зрадників, а потім, не перевищуючи своїх повноважень, він зумів провадити справу так, що рішення уніатського собору були позбавлені будь-якого канонічного підґрунтя.
Після Собору святий Никифор продовжував своє перебування на білорусько-українських землях. Він розумів, що його присутність у Речі Посполитій зміцнює лави противників унії. Він розсилає грамоти, переконуючи тих, хто сумнівався, звільняє священиків від послуху уніатським архієреям.
Дії святого Никифора викликали незадоволення польського короля. Більше того, він наказав заарештувати Екзарха, звинувачуючи його у шпигунстві на користь Туреччини.
У лютому 1597 року у Варшаві відкрився Сейм, на якому розглядались питання законності Берестейської унії, висунуті на розгляд представниками православних. Уніати на цьому Сеймі опротестовували рішення Православного Собору у Бресті, звинувачували святого Никифора та інших православних ієрархів у відсутності у них достатніх повноважень для проведення Собору і відлучення єпископів-уніатів від Церкви.
У березні на засідання Сейму прибув святий Никифор. Проте доля Екзарха була вже визначеною. Його засудили до ув’язнення у Марієнбурзькій фортеці, де у 1598 році (за іншими даними у 1599) при загадкових обставинах він помирає. Православні були переконані, що за наказом короля, Екзарха Никифора замордували голодом.
Святий священномученик архідиякон Никифор був канонізований Синодом Української Православної Церкви як ревний захисник Православ’я та борець проти унії. Причислення священномученика Никифора до лику святих відбулося 28 жовтня 2001 року у Свято-Георгіївському храмі м. Львова. У 2002 році священномученика Никифора канонізував Священний Синод Білоруської Православної Церкви.
Пам’ять священномученика Никифора, Екзарха Патріарха Константинопольського, святкується в Неділю третю після П’ятидесятниці із Соборами Білоруських та Галицьких святих.
