Сьогодні, дорогі брати і сестри, у смиренні та любові ми прославляємо Воскреслого Спасителя, схиляючи тілесні і душевні коліна перед знаменням перемоги життя над смертю, знаменням подолання гріха праведністю і ключем, яким була знову відчинена райська брама – поклоняємось Животворчому Хресту нашого Господа Ісуса, Котрий прийняв заради нас і нашого спасіння смерть на заміському Голгофському пагорбі, де Безгрішний прийняв покарання за грішників, а Слухняний (пор. Флп. 2, 8) за тих, хто спокусився і ослухався Небесного Отця. В єдиному пориві щирого славослів’я Церква Христова нині і приносить подяку Спасителю Христу, Який став Людиною для того, аби людина стала богом (свт. Аф. Вел.).
Господь запитує в сьогоднішньому Євангельському читанні: «Яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить?» (Мк. 8, 36). В цьому питанні ми можемо бачити велику трагедію людського життя, в якому ми часто багато часу та уваги приділяємо другорядним або взагалі непотрібним речам, забуваючи та нехтуючи значно важливішою працею – наближенням своєї душі до вічності шляхом спасіння та духовного вдосконалення. Жодна земна категорія будь-якої користі не може прирівнятися до користі, яку людина здатна принести своїй душі, адже душа створена для безсмертного буття, а не для того, щоб бути заручником тілесних жадань та тимчасових турбот, значимість і винятковість яких абсолютно втрачається перед межею, за якою на людину очікує вічність.
Саме буття власної душі у вічності має бути пріоритетом християнина, котрий покликаний провадити своє життя у напрямку Голгофи, звершуючи, згідно зі словом Спасителя, і власне хрестоношення (пор. Мк. 8, 34). Так, святитель Миколай Сербський зауважує: «Головний дар Бога людині – богоподібна душа. І цей головний дар Бог свого часу вимагатиме назад. Нічого людина не може повернути Богові замість душі. Душа – цар, а все інше – раб. Не прийме Бог раба замість царя, не буде забирати тимчасового замість безсмертного». В якому стані буде відбуватися це повернення залежить виключно від самої людини, котрій ця душа і була свого часу подарована Господом. Земне життя дароване людині не для того, аби занапастити власну вічність відлученням від Творця, а щоб підготуватися до цієї вічності саме із Творцем. Це той важливий аспект нашого буття, яким не слід нехтувати, адже нікому невідомий власний відхід до Бога, оскільки у людини «як трава дні її, немов цвіт польовий – так цвіте вона, та вітер пронесеться над нею – і немає її, і місце її вже не впізнати» (Пс. 102, 15-16).
Втім, християнин – цей той, хто завжди готовий до такого вітру, тримаючись за край ризи Господньої і споглядаючи на Животворчий Хрест, яким належить здійматися нам від землі до Неба. Святий первоверховний апостол Павло нагадує важливий момент нашого спасіння, говорячи, що ми були відкуплені великою ціною (пор. 1Кор. 6, 20) – цією ціною є пролита на Живоносному Хресті Кров нашого Спасителя. Усвідомлюючи цю велич любові Господа, християнину належить торувати свій земний шлях у напрямку Небесного Царства, шукаючи навіть найменшої можливості для здобуття чеснот, примножуючи навколо себе правдиву християнську любов та праведність, засіваючи навколо себе життєву ниву проповіддю Євангелія не тільки словом, але й відповідними вчинками.
Святитель Ігнатій Кавказький звертає нашу увагу на те, що «вічна, сутнісна, духовна гідність наша полягає в тому, що ми є християнами; ціна, якою придбана нам ця гідність – безцінна». Безцінність нашої гідності також є проявом неупередженої любові Господа до нас, його творіння. І Животворчий Хрест – це підтвердження цієї неупередженості, підтвердження того, що заради людини Бог готовий заплатити найвищу і найбільшу ціну, яка тільки існує в цьому світі – готовий заплатити ціну Самим Собою. Не у гарних промовах, не у пишних вбраннях, а у смиренні Люблячого Бога ми відкриваємо Його могутність, Котрий Сам став Людиною, щоб простотою притч відкривати таємниці Небесного Царства (пор. Мф. 13, 34; Мк. 4, 34) і власним прикладом явити світові, що досконала любов неможлива без жертовності.
Нашою відповіддю на жертовність Божу має бути відгук на заклик Спасителя: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною» (Мк. 8, 34). Однак навіть в такому серйозному заклику Господь залишає місце для свободи людини, котра була створена Ним вільною. Не говорить Христос, щоб ми йшли за ним із власним хрестом обов’язково, безумовно і безальтернативно, а дає нам проявити власний вибір, говорячи «хто хоче йти за Мною» – і християнин, це, звісно, та людина, котра не просто хоче, а не здатна навіть на мить уявити, що для неї відповідь може мати ще якийсь додатковий інший варіант.
Проте ми не самотні в своєму хрестоношенні, позаяк із нами завжди Спаситель, Який готовий прийти на допомогу людині. Преподобний Паїсій Святогорець про це так говорить: «Тільки Хрест Христовий був дуже важким, тому що Христос через любов до нас, людей, не захотів використати для Себе Своєї Божественної сили. А після Розп’яття Він узяв, бере і братиме на Себе тягар хрестів кожної людини і Своєю Божественною допомогою і Своєю солодкою втіхою полегшує нас від болю випробувань». Яка велич любові Бога і Його піклування про людину! Скільки ми знаємо прикладів в історії, коли людство зраджувало Бога і відверталося від Його спасительних заповідей та велінь, але все одно Бог не відмовлявся від людини, продовжуючи її напоумлювати, чекати на її виправлення і повернення до Своїх люблячих батьківських обіймів. Сьогодні, дорогі брати і сестри, поклоняючись перед Животворчим Хрестом Господнім, будемо оспівувати Господа за явлені Ним милості, за наше спасіння, за можливість знову повернутися до колись втраченого Раю і піднесімо Йому щиру подяку, у смиренні та покаянні урочисто виголошуючи: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо!». Амінь!
