Сьогодні, улюблені у Христі брати і сестри, нас зібрало дивовижне за своєю унікальністю великопісне богослужіння, коли ми звершили повне читання Великого покаянного канону преподобного і богоносного отця нашого Андрія Критського, зворушливими тропарями якого ми розпочинали наш постовий шлях на початку Першої седмиці Святої Чотиридесятниці. Із особливим трепетом ми вкотре долучилися до молитви, яка наповнена живими покаянними переживаннями, неабияким смиренням перед Творцем та величною любов’ю до Нього, щоб знову стати співмолитвениками дивовижного подвижника Христової Церкви – преподобного Андрія.
У Святому Євангелії наш Спаситель навчає: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і хто стукає, тому відчинять» (Мф. 7, 7-8). Це повчання Господа Ісуса можна застосувати до сьогоднішнього дня читання Великого канону, адже його прекрасними тропарями ми також прохали Небесного Отця у молитві та шукали Його Господньої милості, стукали до дверей Його Божественного милосердя і прохали у Нього власного помилування, усвідомлюючи свою неміч перед Його величчю Вседержителя. Однак, поруч з Божою милістю, християнину у молитві слід прохати про допомогу у пошуку різноманітних чеснот та шляхів до їхнього здобуття, а стукати до дверей Божого милосердя потрібно не певним пасивним чином, а дієвим виконанням тих заповідей, які для нас залишив Господь.
Просіть, і дасться вам… Яким саме чином ми переживаємо цей заклик? Найпершим і найголовнішим переживанням має бути наше смирення, що веде нас до подібних прохань, адже Господь за Своєю благодаттю прихильний саме смиренним душам, як про це говорять не тільки новозавітні всехвальні апостоли (пор. Як. 4, 6; 1Пет. 5, 5), але й старозавітний премудрий цар Соломон (пор. Притч. 3, 34). Гордість – це згубна хвороба для душі, яка своїми діями вражає навіть величних праведників, а тому необхідно завжди бути обережними в духовній праці і навіть при найменшій симптоматиці починати прибігати до життєдайних ліків покаяння.
Шукайте, і знайдете… Будучи християнами, для нас базовим пошуком має бути саме пошук Царства Божого та його правди, внаслідок чого людина отримує для себе і земні блага (пор. Мф. 6, 33), проте навпаки така дія не працює, оскільки неможливо через примноження земного достатку увійти до успадкування Небесного Царства. Все це ми можемо побачити і на прикладі преподобної Марії Єгипетської, котра з доволі юного віку провадила розгульне та безтурботне життя, не міркувала не те, що про своє майбутнє, але й навіть про завтрашній день. Однак вся її радість і веселощі виявилися лише оманливими тенетами диявола, з яких, як нам відомо з її житія, вона ще доволі довго визволялася вже навіть перебуваючи в пустельному усамітненні.
Стукайте, і відчинять вам… Як часто нам доводиться вирішувати ті чи інші питання свого життя, боротися з клопотами чи думати над подоланням земних піклувань, але все це можна полегшити разом із Богом. Варто лише звернутися до Нього, з любов’ю та смиренням прохаючи Його всесильної допомоги, і Господь знайде шлях, який буде для нас кращим. Ми можемо бажати чогось конкретного і гадати, що тільки це єдиний універсальний варіант вирішення наших проблем, однак Сам Христос у Своїй Гефсиманській молитві дає нам приклад того, як необхідно звертатися до Небесного Отця, коли Своє нічне молитовне бдіння Він завершує словами: «Втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26, 39).
Вміти побачити волю Господа серед житейського моря є доволі чудовою рисою для духовного характеру християнина, хоча і виховується ця риса напрочуд складною та кропіткою працею. Преподобні Андрій Критський і Марія Єгипетська являють нам те, що Бог дивиться не на ієрархічне, соціальне чи побутове положення людини, але споглядає на наші серця та їхні наповнення, зазирає до глибин наших душ, шукає для них можливості бути просвіченими променями Його Божественного сяйва і торкається до нашого розуму, благословляючи кожну людину на добрі справи та подальше вдосконалення шляхом щирого покаяння, тема якого найбільш яскраво проходить лейтмотивом всього часу Святої Чотиридесятниці і підготовчого періоду перед нею.
«Початковий ступінь покаяння, – говорить афонський подвижник Іосиф Ватопедський, – це жаль про скоєні помилки, наступний ступінь – виправлення помилкової дії, що спричинило порушення заповіді». Власне кажучи, обидва ступені ми можемо бачити на прикладах преподобного святителя Андрія та преподобної матері Марії. Життя святого Андрія аж ніяк не було безтурботним, але було насичене різноманітних подій, наслідок яких ми і чуємо, якщо уважно молимося за його Великим каноном, усвідомлюючи всі ті приклади зі Святого Письма, про які він талановито та влучно згадує у своїх тропарях. Так само і пустинножителька Марія пройшла доволі складний шлях, але змогла знайти в собі силу та рішучість залишити позаду себе всі горезвісні розваги, подорожі та спілкування, щоб з’єднатися із Тим, без Кого неможливо життя людини, яке вона власне і отримує від Того, Хто цим Життям і є (пор. Ін. 14, 6).
«З чого почну оплакувати пристрасного життя мого діяння?» [ВК 1, 1], – хай це запитання, дорогі брати і сестри, ніколи не втрачає своєї актуальності в житті кожного із нас, щоб ми були гідними носити величне ім’я християнина. Хай це питання нагадує нам про те, що життя доволі швидкоплинне і невідомо, чи матимемо ми змогу для кінцевого оплакування своїх вчинків і, що навіть більш важливо, – розкаяння за свої вчинки. Господь упродовж історії людства явив багатьох подвижників благочестя, у яких ми можемо навчитися спасительним чеснотам в цілому і покаянню зокрема. Сьогодні цими вчителями перед нами постає Критський архіпастир і Йорданська жителька, які, звершуючи свої подвиги далеко один від одного, єдиними вустами закликають і нас піднести до Милосердного Господа блаженне прохання: «Помилуй нас, Боже, помилуй нас». Амінь!
